Ремарка щодо результатів першого туру: півтора відсотки соціал-національної партії України...

[zuof8]

"Кожного ранку пан народний представник вирушає у високу палату, іноді втім не доходячи до залу засідання, а обмежуючись тільки занесенням свого прізвища в списки 'присутніх', що лежать в кулуарах. Повний готовності служити своєму народові до останньої краплі крові, пан депутат самовіддано вписує в зазначений список своє ім'я і потім поспішає отримати належну йому за цю важку працю винагороду. Через роки чотири або в особливо критичні тижні, коли починає здаватися, що парламент може бути ось-ось розпущений, цими панами опановує невгамовна енергія. Як личинка хруща в певний момент не може не перетворитися на самого жука, так і ці парламентські гусениці тепер не можуть всидіти на місці. Тепер вони залишають підмостки лялькового театру і всі, як на крильцях, летять в різні кінці країни - знову до "улюбленого народу". Знову вимовляють вони промови перед виборцями, докладно розповідають їм про свої власні звитяги і про черствість і злу волю всіх інших депутатів. Але замість оплесків цим панам іноді доводиться вислухати досить грубі зауваження, а іноді й просто лайку. Якщо народ виявляється вже дуже "невдячним", панове депутати знають випробуваний засіб.

Тоді їм стає зрозуміло, що програму треба знову перекроїти, підновити та випрасувати. З цією метою створюється нова комісія, і підла гра починається спочатку. А, як відомо, дурість людська незмірна, то не доводиться дивуватись тому, що ці панове, не дивлячись ні на що, знову досягають своєї мети. Обдурена пресою, засліплена спокусами "нової програми" голосуюча худоба - як "буржуазного", так і "пролетарського" походження - знову повертається до стійла своїх панів і знову віддає голоси старим брехунам. Тепер панове народні представники, обранці трудящих мас, знову повертаються в первісний стан парламентських гусениць і приступають з новою енергією до пожирання державних запасів. Вони лисніють від жиру і спокійно нічого не роблять цілих чотири роки, поки знову проб'є час і з лялечки вилупиться виблискуючий всіма кольорами веселки метелик."(с)

Російська версія тут http://community.livejournal.com/ukraine_russia/4732752.html

Я навмисне розпочав з цієї розлогої цитати. Здається, що текст написано нібито сьогодні. Але річ у тім, що цьому тексту сімдесят шість років. І написав його такий собі невдаха-художник, палкий німецький соціаліст і націоналіст Адольф Гітлер.

Важко щось заперечити пану Гітлеру. І якби не знати, в яку жахливу прірву завела Німеччину і Європу ця людина, можна було б її палко підтримати.
Річ у тім, що нерідко від молоді, та й не тільки молоді, можна почути горде: "Я український націоналіст!" Для них не є питанням, чим була діяльність УПА і ОУН перед і після війни: звісно, боротьбою за Україну, її славу, її волю! Засумніватись в цьому факті може бути навіть небезпечно для здоров'я...

Але давайте все ж таки спробуємо порівняти деякі тези німецьких теоретиків націонал-соціалізму і сучасних українських соціал-націоналістів, зокрема подивимось, яку ж оцінку останні дають історичним подіям у післявоєнній Україні.

Ось що пише голова Київської організації соціал-націоналістичної партії України, нині ВО "Свобода" Андрій Іллєнко.

Націоналізм заперечує усі ліберальні міфи про УПА, подаючи натомість реальні історичні факти, як доводять, що український націоналізм 20-50 років був інтегрально-націоналістичним рухом, який існував у єдиному контексті з іншими подібними рухами в Європі, а УПА була українською націоналістичною армією, яка вела війну не просто за формальну незалежність України, і аж ніяк не за демократичний лад, а за українську державу, в якій через етап національної диктатури було б встановлено режим націократії, який був описаний провідним ідеологом ОУН Миколою Сціборським. І нема чого приховувати чи соромитися того факту, що українські повстанці з ворогами не церемонились і у боротьбі за націократичну українську державу і саме виживання нації використовували будь-які методи...

Я часто спілкуюся з людьми, які підтримують ліберальне трактування ОУН і УПА. На мої волання про те, що їх "теорія" повністю побудована на нісенітницях і шкодить націоналізму, вони відповідають що, мовляв, це дійсно так, але "на дворі ХХІ століття" і "ми маємо подавати все саме таким чином, бо інакше суспільство цього не сприйме". Абсурд! Чого це ми повинні "соромитися" і, червоніючи, дивитися в підлогу, коли нам хтось каже, що в ОУН була антидемократична і авторитарна ідеологія?

Так, була! І більше того, якраз через те, що зараз "на дворі ХХІ століття" і європейська цивілізація стоїть на краю прірви, ми повинні продовжити ці славні традиції, оновивши їх. Якщо українські націоналісти ще у 1920-30-х роках піднімали питання раси, то ми повинні не приховувати це, а тільки віддати шану тодішнім теоретикам, які вже тоді бачили загрозу, яка стала реальною тільки в останні десятиліття.
http://www.svoboda.org.ua/dopysy/analityka/003195/

Зрозуміло? Як же ж правий пан Іллєнко! Абсолютно з ним погоджуюсь. Погоджуюсь і в тому, що "ліберальні націоналісти" насправді нічим від нього не відрізняються: вони просто брешуть! Бо люди ще добре пам'ятають "арійський новий порядок"!

Тому низький уклін панам з соціал-націоналістичної партії України, що не соромлячись кажуть правду про себе і про своїх більш скромних побратимів:

Треба особливо підкреслити, що націоналізм і соціал-націоналізм – це одне й те ж явище. Різниця лише в тому, що соціал-націоналізм особливо акцентує на комплексності та всеохопності своєї програми, на своїй гострій історичній актуальності та стверджує, вслід за ідеологами українського націоналізму ХХ століття, що національна революція неможлива без соціальної, бо соціальне – це і є простір реального життя нації, а яка може бути якісна зміна в житті нації, якщо вона не торкнеться соціальної реальності? Більше того, соціал-націоналізм підкреслює свою відмінність від культурницьких псевдонаціоналістів, в яких відсутня жодна політична програма, як і взагалі чітка ідеологічна позиція.
http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/013214/

"Отож, хто сьогодні хоче бути націоналістом, повинен бути соціалістом. І навпаки."(с)
(Альфред Розенберг, "Міф ХХ сторіччя")

Взагалі, після читання програмних статей Андрія Іллєнка, з'являється відчуття, що написано їх, іноді навіть скальковано з творів класиків німецького націонал-соціалізму. Ну ось, хіба не міг такого написати Альфред Розенберг?

Націоналізм у ХХ столітті, зміцнівши та перехворівши дитячими хворобами демократизму, розпочинає тотальний наступ на самі основи антинаціональної та антилюдської ліберальної системи, вступаючи при цьому у безжальне протистояння із крайнім проявом деградації модерної епохи – комунізмом.

Націоналізм у другій половині ХХ століття так і не зміг оговтатися від катастрофічної поразки цього тотального наступу, який би мав звільнити все людство від панування антинаціонального матеріалізму, а завершився комуно-ліберальною кабалою, яка охопила всі країни і народи.
http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/010367/

Марксизм і лібералізм знаходяться в даний час по всьому фронту в хаотичному відступу. Багато десятиліть особливо прогресивним вважалося говорити тільки про "людство", бути громадянином світу і відкидати расове питання як відстале. Тепер з усіма цими ілюзіями покінчено не тільки в політичному плані, але хитким є обгрунтовуючий їх світогляд, і пройде небагато часу, і в душах тих, хто знаходиться на роздоріжжі, і в душах їм спокутих він впаде остаточно.
(Альфред Розенберг)

А ось такий пункт з стауту ВО "Свобода":

"5.1.

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" дотримується концепції, що взаємовідносини між українцями і національними меншинами в Україні мають бути врегульовані законодавчо. Наскрізними в законодавчих актах, які регулюватимуть міжнаціональні відносини, мають бути норми юридичної діалектики, згідно з якими закон, якщо надає права, то обов'язково покладає обов'язки.

ВО "Свобода" - за закон про національні меншини в Україні, згідно з яким було би чітке розуміння, які права належать національним меншинам і які обов'язки покладено на них. ВО "Свобода" також за прийняття закону про титульну націю, в якому було б зазначено як обов'язки корінного народу, так і його права."
http://www.svoboda.org.ua/dopysy/analityka/002109/

Підданим держави є кожен, хто отримав німецьке громадянство згідно з приписами закону про громадянство рейху і держави і відповідно до цього відноситься до союзу захисту німецького рейху. На відміну від нього громадянином рейху є такою підданий держави, який має в повному обсязі політичними правами та обов'язками. Отримання громадянства рейху залежить, зокрема, від виконання двох умов. Громадянином рейху не може стати той, чия кров не є німецької чи спорідненою їй, і нехай він далі своєю поведінкою та намірами висловити свою придатність до служби німецького народу.
Рейхсміністр д-р Фрик, Берлін
З «Германських юристів» арк. 1390 № 23 від 1 грудня 1935 року.

"Процент українців та представників національних меншин, що навчаються в середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, працюють в органах законодавчої, виконавчої та судової влади всіх рівнів, служать у Збройних Силах України та працюють у правоохоронних органах, в освітній і культурній сферах, охороні здоров'я, мають бізнес, є власниками виробництв, має відповідати національному складу населення України, який встановлюється Всеукраїнським переписом населення.

Державні дотації, які надаються фізичним або юридичним особам, також слід розподіляти пропорційно національному складу населення України."

Відділення німецького народу від єврейського народу не може, проте, обмежуватися суспільно-правовою сферою. Таке ж велике значення має проведення поділу в професійній сфері... Незалежно від цього цивільно-правове становище євреїв залишається без зміни. Зокрема, на них поширюються і в господарській діяльності тільки встановлені законом обмеження ... Закон про громадянство рейху і закон про захист крові так само як і видані до них розпорядження з виконання не мають на меті виставляти представників єврейського народу в найгіршому світлі тільки у зв'язку з їх приналежністю до свого народу. Виключення євреїв з німецькго суспільного життя і запобігання подальшому змішування рас є скоріше нагальною потребою в плані забезпечення подальшого існування німецького народу. Можливість життя євреїв в Німеччині не перекривається. Але долю Німеччини в майбутньому зможе визначати тільки німецький народ.
Рейхсміністр д-р Фрик, Берлін
З «Германських юристів» арк. 1390 № 23 від 1 грудня 1935 року.

Чи треба нагадати, що чекало євреїв після 1935 року? І чи можуть бути сумніви щодо того, що очікує "інородців" в націократичній соборній український державі?


ЗІ. В одному з пафосних дописів когось з українських соціал-націоналістів було написано, що 17 січня мають бути не тільки вибори: має відбутись референдум, на якому українська нація має висловити свою позицію щодо відношення до побудови дійсно української націократичної держави.
І я вдячний співвітчизникам, що з двадцяти з половиною мільйонів мати таку державу забажало всього півтора відсотки.
Але те, що таких аж триста п'ятдесят тисяч, спонукає до роздумів, і не дає підстав до заспокоєння...