zuof8 | Friday, 21 August 2009

Завжди, коли я чую скарги російськомовних на українізацію, я сумно посміхаюсь та пояснюю, що те, на що вони скаржаться - ніякою українізацією не є. Та викладаю аргументи, які абсолютно невідпорно діють на всіх, з ким я будь-коли розмовляла на цю тему. Пропоную ці аргументи вашій увазі в "зведеному" вигляді.

... Я народилася та прожила до 14-річного віку в абсолютно російськомовному місті Керчі, в яке мої в дитинстві україномовні, але зрусифіковані батьки переїхали за кілька років до мого народження. Уроки української в школі були, але внаслідок відсутності співбесідників та мовної практики я володіла мовою виключно пасивно - все розуміла, але спілкувалася вкрай погано.

Свідчу, що ніякого негативного ставлення до української мови в школах Керчі наприкінці сімдесятих - початку вісімдесятих років не було, а ті учні, яких батьки "відмазували" від вивчення української мови, вважалися в шкільному середовищі тупоголовими кретинами. Адже найцікавіші книжки були в книжкових магазинах та в біліотеках саме українською мовою, і не знати української - означало самого себе "обікрасти". Можливо, це мені так пощастило, але і моя вчителька начальних класів, і вчителька української в середній школі - були дуже притомними жінками, які чудово знали і дуже любили українську мову та літературу.

Коли мої батьки повернулися до себе на батьківщину, в Херсон, я стикнулася з тим, що середньостатистичний мешканець цього міста розмовляє жахливим суржиком, а україномовних людей вважає бидлом та селюками. Виключенням були нечисленні національно-свідомі, які якраз наприкінці вісімдесятих і почали з'являтись. Притомних шкіл в місті було дуже мало, але мене вразило те, яким способом вдалося відсікти гопоту та блатоту від єдиної в місті школи з поглибленим вивченням англійської мови - її просто зробили школою з українською мовою навчання!

( читать дальше )